Голгофа голодної смерті до 75-их роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні icon

Голгофа голодної смерті до 75-их роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні



НазваГолгофа голодної смерті до 75-их роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні
Дата конвертації04.10.2014
Розмір91.17 Kb.
ТипДокументи
джерело


Матеріали до загальнообласного

Дня інформування населення

27 листопада 2007 року
Голгофа голодної смерті

(до 75-их роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні
Ісус Христос у заповітну пору

Зніс на Голгофу непокори хрест...

Та не погасне біль Голодомору

І наша пам’ять не помре.
(Б.Демків. „Біль Голодомору”)

 

Близько 75 років тому Україна пережила один із найважчих періодів у своїй історії, який тривав майже два роки. Ті, хто жив тоді й пам’ятає ці роки, порівнюючи їх з війною та іншими лихоліттями, яких довелося зазнати на своєму віку, одностайно стверджують: нічого страшнішого їм бачити не доводилося. Страшнішого й жорстокішого, ніж голод 1932-1933 років

Голодомор став одним з найжахливіших злочинів в історії людства. Рахунок загиблих йшов на мільйони. Україна втратила чверть свого населення. Щохвилини вмирало 17 людей, щогодини – 1000, майже 25 тисяч – щодня. Це була справжня війна проти нації. Смерть не розрізняла своїх жертв ні за віком, ні за статтю. Психiчнi відхилення мертвих канули в небуття разом з їхніми виснаженими тілами. Зранена психіка живих залишилася на все життя. Її ж вони передають своїм нащадкам, навіть тоді, коли б їм цього не хотілося.

Найбільше постраждали від голоду колишні Харківська і Київська області (теперішні Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська, Житомирська). На них припадає 52,8 % загиблих. Смертність населення тут перевищувала середній рівень у 8-9 і більше разів. У Вінницькій, Одеській, Дніпропетровській рівень смертності був вищий у 5-6 разів. У Донбасі – у 3-4 рази. Фактично, голод охопив весь Центр, Південь, Північ та Схід сучасної України. В таких же масштабах голод спостерігався у тих районах Кубані, Північного Кавказу та Поволжя, де жили українці. Рівненську область, на щастя, жахи Голодомору оминули.

Дослідники називають різні цифри загиблих під час голодомору: 5, 7, 9 та 10 мільйонів. Але, в будь-якому випадку, мова йде про МІЛЬЙОНИ безневинних жертв. З урахуванням непрямих жертв, за приблизними підрахунками, голодомор забрав життя 14 мільйонів людей.
Україна пройшла у ХХ столітті через Голгофу страждань десятків мільйонів людей, але одна річ, коли гинуть мільйони на війні, бо перед тобою ворог, інша – найжахливіша, незбагненна річ, коли мільйони винищує власна, „своя” влада. Маємо зрозуміти: голод 1932-1933 років був причиною насамперед політичних чинників. Голодомор – не випадкове явище природного чи соціального походження, а наслідок цілеспрямованого терору голодом, тобто геноцидом, що застосувала тоталітарна влада. Масове фізичне винищення українських хліборобів у такий спосіб було свідомим терористичним актом політичної системи проти людини, внаслідок чого зник не тільки численний прошарок заможних і незалежних від держави селян-підприємців, а й з’явилися покоління без майбутнього. Було підірвано соціальні основи нації, її традиції, духовну культуру та самобутність.

Суть злочинних дій влади полягала в:

1. Жорстокому придушенні устремлінь Українського народу мати незалежну державу.

2. Знищенні існуючої структури сільського господарства шляхом:

  • масового „розкуркулювання” селян;

  • насильницького впровадження колективізації селянських господарств;

  • накладання на райони України, окремі селянські двори непомірно високих планів хлібоздачі.

Перебуваючи в Харкові 17 і 18 листопада 1932 р., В.Молотов відпрацьовував згідно з одержаними від Сталіна інструкціями тексти двох постанов – ЦК КП(б)У від 18 листопада і РНК УСРР від 20 листопада, які мали однакову назву – „Про заходи до посилення хлібозаготівель”. У постановах містилися пункти про натуральне штрафування боржників по хлібозаготівлях м’ясом і картоплею.

У звіті Сталіну від 8 грудня генеральний секретар ЦК КП(б)У С.Косіор вказав, що у хлібозаготівлях „найбільший результат дає застосування натурального штрафування”. На засіданні політбюро ЦК КП(б)У 20 грудня за участю підручних Сталіна Л.Кагановича і П.Постишева голова уряду В.Чубар засвідчив, що недоліком хлібозаготівель є ігнорування натуральних штрафів як стимулюючого засобу. Такою була реальна ситуація з натуральними штрафами на кінець 1932 р.

1 січня 1933 р. Сталін надіслав селянам України телеграму, в якій попереджав: „Щодо колгоспників, колгоспів та одноосібників, які вперто продовжують приховувати розкрадений і прихований від обліку хліб, застосовуватимуться найсуворіші заходи покарання, передбачені постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р.”. Це означало, по-перше, що до боржників по хлібозаготівлях, у яких виявили хліб, мали застосовуватися найбільш суворі санкції („закон про п’ять колосків” передбачав розстріл або десятирічне ув’язнення). Це означало, по-друге, проведення подвірних обшуків, тому що тільки таким способом можна було знайти хліб. Сталін не вказував, які санкції чекали тих, у кого хліб не знайшли. У цьому не було й потреби, оскільки прийняті під його диктовку листопадові постанови ЦК КП(б)У і РНК УСРР передбачали натуральне штрафування у випадку відсутності хліба. Але селяни штрафувалися не лише м’ясом і картоплею. Сотні свідків голоду в один голос твердять, що у січні і в першій половині лютого на території України у селян забирали все продовольство, прирікаючи їх на голодну смерть.

3. Ізоляції великих територій в сільській місцевості у низці областей України шляхом:

  • позбавлення селян права мати паспорт громадянина СРСР;

  • заборони селянам права виїзду з їхніх місць проживання (заборона продажу залізничних квитків);

  • наказів про арешти селян, що виїхали самовільно з сіл;

  • оточення озброєними загонами каральних органів СРСР цілих територій;

  • заборони листування і поширення інформації про фактичне становище.

22 січня 1933 р. Сталін власноручно (автограф зберігся) написав директивного листа ЦК ВКП(б) і РНК СРСР: „До ЦК ВКП і Раднаркому дійшли відомості, що на Кубані і Україні почався масовий виїзд селян „за хлібом” в ЦЧО, на Волгу, Московську обл., Західну обл., Білорусію”. В листі вимагалося негайно заблокувати Україну і Кубань. Відповідно до цієї директиви продаж селянам проїзних квитків на залізничних і водних шляхах припинявся. На ґрунтових шляхах за межами поселень з’явилися загороджувальні загони з чекістів, міліції та місцевих активістів.

На початку квітня 1933 р. в містах була відновлена вільна торгівля хлібом за підвищеними цінами, що розглядалася як додатковий канал постачання робітників і службовців (поряд з картковою системою). Ті з голодуючих селян, які ще могли пересуватися, приїжджали в найближчі міста і вистоювали у велетенських чергах довгі ночі, щоб купити 1 кг хліба (більше не давали в одні руки). 10 квітня з’явилася постанова Київського обкому, яка регулювала порядок комерційної торгівлі. В ній зазначалося: „З метою охорони міста від занесення інфекційних хвороб, зокрема, висипного тифу, вважати необхідним запровадити продаж квитків винятково за посвідченням по залізниці від станцій: Миронівки, Козятина, Бердичева, Фастова, Коростеня, Яготина, Умані, Гребінки, а також проміжних, до Києва”.

Кремль відрізав голодуюче українське село від Росії, Білорусії і міст в самій Україні з цілком очевидною метою: змусити вмирати тих селян, які вже не могли працювати в колгоспі, у себе вдома, а не на людях.

4. Впровадженні особливого режиму проживання, зокрема режиму „чорних дошок”, що полягав у:

  • вивезенні з цілих територій усіх товарів та засобів проживання, що знаходились на складах та в магазинах;

  • насильницькій реквізиції у селян усіх запасів продовольства і навіть одягу;

  • забороні будь-якої торгівлі та ввезення будь-яких засобів для існування;

  • забороні будь-якого кредитування та насильницькому поверненні усіх кредитів.

5. Намаганні приховати причини і масштаби трагедії: зокрема, осіб, відповідальних за виявлення в ході перепису 1939 року фактів дискримінації українського населення та його високу смертність, було розстріляно.

Теза про замовчування голоду не потребує документальних підтверджень внаслідок своєї очевидності. Навіть у суворо секретному діловодстві партійних комітетів тему голоду дозволялося порушувати тільки в „особливих папках” з особливим режимом зберігання. Це робилося, цілком зрозуміло, не з метою приховування інформації, а для того, щоб виключити можливість допомоги тим, кого влада прирекла на повільну смерть.

Наслідком таких спланованих дій став страшний Голодомор 1932-1933 років.
Відповідно до Конвенції ООН від 9 грудня 1948 року „Про попередження злочину геноциду і покарання за нього” Голодомор 1932–1933 років як явище геноциду народу підпадає під означення геноциду. Так, стаття 2 цієї конвенції визначає геноцид „як будь-яке з діянь, які вчиняються з наміром знищити повністю або частково яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу, а саме:

  • вбивство членів групи;

  • заподіяння серйозних тілесних ушкоджень чи розумового розладу членам групи;

  • умисне створення для якої-небудь групи таких життєвих умов, які розраховані на повне або часткове фізичне знищення її;

  • заходи, розраховані на недопущення дітонароджування в середовищі групи;

  • насильницька передача дітей з однієї групи до іншої”.

Голодомор 1932-1933 років відповідає ознакам геноциду згідно з цією статтею, передусім з її третім пунктом.
Трагедія Великого голоду 1932-1933 рр. в Україні впродовж кількох десятиріч категорично заперечувалася КПРС та правлячою верхівкою СРСР. Причини й масштаби її приховувалися не лише від світової громадськості, а, передусім, від кількох поколінь радянських людей. Ці намагання приховати загибель від штучного голоду мільйонів селян були марними. Про голодомор знали і досить багато писали на Заході. Громадяни демократичних країн одержували інформацію з газет, журналів, книг. Тема українських голодоморів почала відкрито звучати у суспільстві з часів демократизації і перебудови в СРСР. Вона вже тоді виступила потужним об’єднавчим чинником, завдяки якому у відкритті правди про Голодомор 1932-1933 років об’єднали свої зусилля і національно-демократичні сили, і навіть частина Компартії України. Першим кроком офіційної влади у цьому питанні стала Постанова ЦК Компартії України 26 січня 1990 року „Про голод 1932—1933 років на Україні та публікацію пов’язаних з ним архівних матеріалів”, у якій було визнано факт Голодомору.

Після здобуття державної незалежності українська влада на підтримку ініціатив громадськості прийняла низку рішень щодо вшанування пам’яті жертв голодоморів та, зокрема, визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом. Історично важливим кроком стало законодавче визнання Голодомору геноцидом Українського народу. 28 листопада 2006 року Верховна Рада України прийняла Закон „Про Голодомор 1932-1933 років в Україні”, яким Голодомор визнано геноцидом Українського народу.

Наступним значущим кроком має стати міжнародне визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом проти українського народу. Метою такого визнання є засудження злочинів сталінського комуністичного режиму та відновлення історичної справедливості і виконання обов’язку перед мільйонами невинних жертв. Зусиллями української влади активно порушується це питання перед іншими країнами і міжнародними організаціями. Історичний факт Голодомору 1932—33 років в Україні визнало близько 70 країн світу; парламенти 10 країн однозначно оцінили Голодомор як геноцид (Австралія, Естонія, Канада, Литва, Польща, Угорщина, Перу, Грузія, Еквадор, Парагвай). 28 липня 2003 року сенат Конгресу США ухвалив резолюцію, в якій визнав, що штучний голод в Україні „був актом геноциду згідно з визначенням Конвенції ООН про геноцид”. У 2006 році Конгрес США у Законі „Про надання дозволу Уряду України на спорудження на федеральній землі в Окрузі Колумбія Меморіалу жертвам штучного голодомору 1932-33 років в Україні” зазначає „меморіал ... щоб вшанувати пам’ять жертв українського Голодомору-геноциду 1932-33 років”.

1 листопада 2007 року 34-а сесія Генеральної конференції ЮНЕСКО, до складу якої входять 193 країни, одностайно ухвалили резолюцію „Про увічнення пам’яті жертв Голодомору в Україні”, висловила впевненість у тому, що трагедія Голодомору, яка була викликана жорстокими діями та політикою тоталітарного сталінського режиму, повинна стати пересторогою сучасним і майбутнім поколінням у цілях дотримання демократичних цінностей, прав людини та законності.

У цьому році виповнюються 75-ті роковини з того часу, як голодна смерть у мирний період обірвала мільйони людських доль. З метою реалізації державної політики у сфері відновлення національної Пам’яті українського народу Президент України підписав Укази від 28 березня 2007 року № 250/2007 „Про заходи у зв’язку із 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні”, від 2 листопада 2007 року № 1056/2007 „Про відзначення у 2007 році Дня пам’яті жертв голодоморів”. Заходами передбачено встановлення в населених пунктах України відповідних пам’ятних знаків, упорядкування місць поховань; здійснення додаткових заходів щодо визнання міжнародною спільнотою, зокрема Генеральною Асамблеєю ООН та Європейським Парламентом, Голодомору 1932-1933 років в Україні геноцидом Українського народу; організацію та проведення закордонних турів творчих колективів з метою поширення правдивої інформації про трагедію Голодомору 1932-1933 років в Україні, організацію тематичних виставок у парламентах, урядових установах іноземних держав; організацію в населених пунктах України постійно діючих експозицій, виставок архівних документів, фотоматеріалів, творів мистецтва та літератури, які відображають події, пов’язані з геноцидом Українського народу, формування та оновлення відповідних музейних зібрань, зокрема в краєзнавчих музеях; створення художнього та документальних фільмів про події часів Голодомору 1932-1933 років в Україні; проведення конкурсів на створення кращого твору літератури, твору образотворчого мистецтва, музичного твору на вшанування пам’яті жертв геноциду Українського народу; організацію серед школярів, студентів та педагогічних працівників всеукраїнського конкурсу науково-пошукових робіт „Голодомор 1932-1933 років. Україна пам’ятає”; започаткування та забезпечення проведення щорічної всеукраїнської акції „Колосок пам’яті” тощо.




Схожі:

Голгофа голодної смерті до 75-их роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні iconНаказ №79/509 м. Київ Про проведення Всеукраїнського просвітницько-патріотичного конкурсу вчинених дій щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років "Голодомор 1932-1933 років. Пам'ять народу"
Про затвердження Плану заходів на 2007–2008 роки у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні” та відповідно...
Голгофа голодної смерті до 75-их роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні iconРозпорядження м іського голови
З метою відзначення Дня пам’яті жертв голодоморів та 75-х роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні, вшанування пам’яті жертв...
Голгофа голодної смерті до 75-их роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні iconМіністерство освіти і науки Автономної
Голодомору 1932-1933 років в Україні" у приміщенні Центру ділового та культурного співробітництва "Український дім", що розташований...
Голгофа голодної смерті до 75-их роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні iconРішення від 26 лютого 2014 року №8-22/2014 м. Хмельницький Про декомунізацію Хмельницької області
«Про заходи у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні», від 12 червня 2009 року №432/2009 «Про додаткові...
Голгофа голодної смерті до 75-их роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні iconПам ’ ять нетлінна. Трагедія нації у наших серцях (до роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні)
Саме таку трагедію, на жаль, довелося пережити й українському народу. В україні вона отримала назву Голодомор, а у світі відома як...
Голгофа голодної смерті до 75-их роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні iconРозпорядження міського голови №18 від 21. 01. 2008 «Про затвердження Плану заходів на 2008 рік у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні» На виконання Указу Президента України
«Про затвердження Плану заходів на 2008 рік у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні»
Голгофа голодної смерті до 75-их роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні iconУкраїна пам’ятає (до 75- их роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні )
Дякувати Всевишньому, Великого Голоду на Рівненщині не було, але наш біль не є меншим, а серця та душі є відкритими для сприйняття...
Голгофа голодної смерті до 75-их роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні iconРозпорядження 14. 10. 2013 Дунаївці
Про районні заходи у зв’язку з 80-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні
Голгофа голодної смерті до 75-их роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні iconСписок мешканців Дунаєвецького району, що постраждали від Голодомору 1932-1933 років

Голгофа голодної смерті до 75-их роковин Голодомору 1932-1933 років в Україні iconПерелік населених пунктів, що постраждали від Голодомору 1932-1933 років по Хмельницькій області

Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©bal.znaimo.com.ua 2000-2014
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи