Година класного керівника до річниці хрещення України-Русі «І возсіяє Божа благодать» icon

Година класного керівника до річниці хрещення України-Русі «І возсіяє Божа благодать»



НазваГодина класного керівника до річниці хрещення України-Русі «І возсіяє Божа благодать»
Дата конвертації29.08.2014
Розмір191.54 Kb.
ТипДокументи
джерело





Година класного керівника

до річниці хрещення України-Русі
«І возсіяє Божа благодать»

(Виховна година до річниці хрещення України-Русі)
2008/2009 навчальний рік вперше розпочався у нашому регіоні уроком «І возсіяє Божа благодать», присвяченим 1020-літтю хрещення України-Русі. Оскільки всі ми живемо у християнському світі, вважа., що таким уроком, чи аналогічним йому повинен би починатися кожен навчальний рік.

Мета: Виховувати в учнів загальнолюдські християнські цінності, інтерес до історії свого народу, формувати в них почуття національної гідності, бажання приймати активну участь у духовному та державному становленні.
Звучить духовний Гімн України «Боже Великий, Єдиний», музика М. Лисенка, слова О. Кониського у магнітофонному записі або у виконанні самих учнів.


Боже Великий, Єдиний,

Нам Україну храни,

Волі і світла промінням

Ти її осіни.

Світлом науки і знання

Нас, дітей, просвіти,

В чистій любові до краю

Ти нас, Боже, зрости.

Молимось, Боже Єдиний,

Нам Україну храни.

Всі свої ласки, щедроти

Ти на люд наш зверни.

Дай йому волю,

Дай йому долю,

Дай доброго світа.

Щастя дай, Боже, народу

І многая, многая літа!


Учитель. 1020 років минуло з того часу, відколи народ наш живе за християнськими звичаями. І немає значення, чи християни ми, чи представники інших віросповідань, чи навіть атеїсти, – друге тисячоліття ми відчуваємо тепло любові і єднання, духовного просвітлення й упокореної гордині, справжнього щастя і благодаті. Що дало початок цій надзвичайно важливій вісі нашої історії? Повернемо свій погляд на багато тисячоліть назад, углиб нашої історії.
^ Демонстрація ікони «Святий апостол Андрій Первозваний».
Літописець. «Першим благовісником Євангелія Христового на землях України був апостол Андрій Первозваний… У стародавньому літописі «Повість минулих літ» розповідається про подорож його углиб українських земель: «Дніпро впадає у Понтійське море; море це звуть Руським. Уздовж його берегів навчав, як кажуть, Андрій, брат Петра. Коли Андрій навчав у Синопі і прийшов до Корсуня, він довідався, що від Корсуня недалеко гирло Дніпрове. І прибув він до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, уставши, промовив він до учнів, що були з ним: «Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог». І піднявся він на гори ці, поблагословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ». (Протоієрей Серафим Слобідський. Закон Божий. – Видавничий відділ УПЦ КП. – Київ, 2005. – С. 350.)
Учитель. Ця літописна розповідь не має підтвердження в інших історичних пам’ятках, тому деякі вчені схильні вважати її легендою. Але український народ свято береже пам’ять про цю надзвичайну подію. І вважає, що так, як на землі Ізраїльській Іван Хреститель був Предтечею Ісуса Христа, так на Дніпрових кручах святий апостол Андрій Первозваний попередив духовний подвиг князя Володимира за 900 років до цієї події. Що ж сталося того липневого дня 988 року?
Літописець. «Великий князь Володимир, за прикладом своєї бабусі і княгині Ольги, вирішив змінити язичницьку віру. Дізнавшись про його намір, до нього приходили посли, кожен з яких пропонував прийняти його віру. Прийшов і грецький проповідник-філософ і почав вчити великого князя закону християнського. На закінчення своєї проповіді він показав Володимиру образ Страшного суду, на якому були намальовані праведники, які йдуть до раю, і грішники, які йдуть до пекла. Великий князь, зітхнувши, сказав: «Добре тим, що йдуть до раю, а горе тим, які йдуть до пекла». «Хрестись, – сказав філософ, – і будеш у раю з праведниками». І розіслав Великий князь послів своїх по різних народах. Ті, які повернулися із Константинополя, доповіли йому: «Ми не знали, стоячи у храмі, на небесах ми знаходимося, чи на землі: на землі немає такої краси, там дійсно Бог перебуває з людьми. Всяка людина, скуштувавши солодкого, не захоче їсти гіркого: так і ми не можемо бажати іншої віри, крім віри греків».

Тому Володимир твердо вирішив прийняти віру грецьку православну. Але, щоб не принижуватися перед греками і покірно просити у них хрещення, він вирішив здобути її шляхом завоювання: пішов з військом на Тавриду, взяв грецьке місто Херсонес, звідки відправив послів до грецьких імператорів з вимогою видати за нього заміж їхню сестру Анну. Ті погодились віддати її, коли той прийме хрещення. І князь на це погодився». (Закон Божий. – С. 358, 360).
Демонстрація «Хрещення святого Князя Володимира» (там же. – С. 359).

^ З поеми Людмили Кірик-Радомської «Нова віра» (Опублікована в газеті «Вільне життя», м. Тернопіль).
Ведуча.

Церковні дзвони говорили з небом,

І Бог, здається, чув їх голоси.

А десь далеко ще творили требу

Даждьбогові: «Прийми і воздаси».

У Херсонесі тісно, гамір всюди.

Стрясає плити тупотіння ніг

Купців, дружини, знаті, чорнолюду.

Гонець схвильований в палац камінний вбіг.
Ведучий.

– Із моря наближаються вітрила,

Великий княже, скоро будуть тут.

Уста князівські посмішка скривила:

– То й що, нехай собі пливуть.

О, як же довго він чекав цієї миті:

Нарешті визнали, як силу показав.

Він випростався різко, гордовито.

Не милість – викуп з Візантії брав.
Ведуча.

А там, на пристані, юрба заметушилась.

До кораблів причалили човни.

Царівна Анна крок ступила

На землю варварів. Хрестилися попи.

В розкішні ноші сіла наречена.

На віях сльози, молитовник у руках…
Ведучий.

Тепер ніхто назвати не посміє

Землею варварів велику землю – Русь,

Її охрестить. Віру у серцях посіє.

Ти чуєш, Господи, раба свого? Клянусь!

Біля палацу ноші опустились.

І Володимир вже біля воріт.

Від страху Анна пошепки молилась:
Ведуча.

«Пошли мні, Боже, з ним щасливих літ».

Усі завмерли. Князь стоїть, чекає.

Кусає вуса. Хмариться чоло.

Схопилась Анна, голову схиляє.

Вклонилась Візантія. Серцю відлягло.
Ведучий.

В соборі кам’яному урочисто.

Горять свічки, співа протяжно хор.

І Діва посміхається Пречиста.

Й цвіте на паперті із золота узор.

Святий вівтар освічений свічками.

Великий князь і Анна перед ним.

Єпископ грецький їх увінчує вінцями.

Здається все казковим, неземним.

У золотій короні, в царських шатах,

Із скіпетром в простягнутій руці

Він – рівня імператорам пихатим.

Віднині і довіку – цар всія Русі!
Ведуча. Після цього Великий князь з царівною вирушив до Києва. Він узяв з собою священиків, церковне начиння і образи для благословення.

Розкинулось Дніпрове плесо.

Легенька хвиля лодії штовхає.

Ще кілька змахів потемнілих весел –

Й свої обійми Київ розкриває…

З’явилась Анна в пишному вбранні,

За нею Володимир. Всі вклонились.

До ніг кидали квіти запашні.

Хор величальні заспівав пісні.

Попи розмашисто хрестились.
Ведучий.

У золотій палаті іде пир.

Столи вгинають страви і напої…

Шановні гості пили і хмеліли.

А дудки грали і бубни дзвеніли.

І у дворі також столи накриті.

І було пити що, і були усі ситі.

Всю ніч гуляли знать і чорні люди.

Не знали, що то завтра буде.
Ведуча.

Розвиднілось. І князь не спить.

Сидить з боярами в стравниці.

Наказує: «Щоб люди ниці

Зібралися біля Почайни,

Бо днесь потрібно їх хрестить.

І знатний люд також, звичайно,

У шатрах. Діжі принесіть.

Хто не обрящеться – карати!»

Аж похитнулися палати.
Ведучий.

Туман згори униз поплив.

Темніє Ольжина божниця.

Молився князь. Поклони бив.

Горіла свічка у правиці.

Пора громадити каміння.

Тому – мої діла порука.

О, Боже, дай мені терпіння.

І Русь пройде через усі муки.

О, просвіти мій люд, що темний.

Настав на правильну дорогу,

Великий щедрий і недремний,

Розсій непевність і тривогу.

А Бог мовчав. Лише дивився

Сумними божими очима.

Зітхнув князь. Потім важко звівся

І зник за мідними дверима.
Літописець. І ось настав ранок 28 липня 988 року. Відомий український письменник Семен Скляренко у романі «Володимир» собі його уявляв так.

«Заутро вся гора була готова до хрещення… Їздили по всьому городу кликуни, що трубили в роги й переказували слово княже…

На світанні князь Володимир вийшов зі своїх покоїв і попрямував до Золотої палати… Сів у крісло. «Почнемо, мужі! – промовив. – Чи готові люди?».

Бояри й воєводи затялись, переступаючи з ноги на ногу, несміливо почали: «Ми всі готові, ждемо твого слова, але над Почайною людей немає… Люди тікають, ховаються в лісах, дібровах… Вони цупко тримаються за стару віру, закон…».

Князь Володимир устає, скіпетр схитнувся й завмер у його високо піднятій руці, блідий, з тривожними очима, рішучий і грізний, він сказав: «Велю охрестити город Київ і всю Русь… А хто не обрящеться, … противен мені да буде. Іменія свого лишеться, а сам да прийме казнь…».

Мовчазні, суворі, темні від сонця й печалі люди йшли важким кроком до Дніпра… Сонце велично піднімалося, відбиваючись на широкому плесі, сліпило очі, розпікало повітря… Люди стояли роздягнуті, голі, прикриваючи веретищами, гіллям і просто руками срамні місця…

«Людіє мої! – почав князь Володимир, – од віку ми поклону отців вірили й молились богам Перуну й Дажбогу, Волосу й Стрибогу, але нині ці боги вже не пристановище в трудах і на ратях наших, інший Бог дасть нам рятунок – той Бог, що захищає багатого і убогого, князя й смерда, той Бог, що після бранного нашого життя на землі дарує життя вічне, радість і щастя на небі. Ім’я цьому Богу – Христос. Тому визнали ми за добре, – голосно повів далі князь Володимир, – утвердити у городі Києві, в землях на Русі нову, істинну віру – християнство. Хрестимось, люди, во ім’я Бога Отця, Сина і Святого Духа. Я перший кладу святий Хрест на себе, люди, ви ж за мною… Хрестити! – витягнувши вперед праву руку, хрипко промовив він. Хрестити, а хто не обрящеться – карати!..».
^ Демонстрація «Хрещення Руси-України» (Закон Божий. С. 361).
(З поеми «Нова віра»)
Ведучий.

Лунає крик і плач над стольним градом –

Це непокірних гонять до ріки.

На березі мужі, їх жони, чада,

Попівські ряси, чорні клобуки.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа…

Виблискують хрести, немов мечі.

А князь на пагорбі стояв і слухав.

Темніли гнівом очі орачів.

А потім тиша скрізь запанувала.

Ніхто не пив, не їв із княжого стола.

І навіть півні більше не співали,

Немов би Русь вся мертвою була.
Ведуча.

Минула ніч. Нова зоря вставала.

Прокинулись птахи і заспівали.

А князя все гнітила думка:

Чи приймуть нову віру і прозріють?

Прозрівши, чи добро засіють?

Як не вони, то хоч онуки…

Заради чого ж терплять муки?

Не досить лиш хреста носити.

З хрестом у серці треба жити.
Учитель. Після Києва хрещення було проведено по всій Русі. І пройшло не одне століття, поки віра християнська утвердилася на наших землях. Запровадження християнства значно зміцнило авторитет Київської Русі, сприяло налагодженню стосунків з іншими державами. Стало величезним поштовхом у розвитку культури, літератури образотворчого мистецтва. Християнська любов принесла в Україну порозуміння між людьми, повагу, толерантність. Насильно запроваджена на перших порах християнська віра, з часом неодноразово переконувала віруючих, що істинна віра у Бога несе спасіння вже у земному житті. В Україні є багато місць, де творились Божі чудеса. Найвизначнішими такими місцями у нас, на Тернопільщині є Почаїв, Зарваниця, та і наш Завалів.
^ Демонстрація «Почаївської ікони Божої Матері» та Свято-Троїцької церкви.

1 учень.

Ой зійшла зоря вечоровая,

Над Почаєвом стала.

Виступало турецькеє військо,

Як та чорна хмара.

Турки з татарами брами облягали

Монастир звоювати.

Мати Божая Почаївська

Буде нас рятувати.

Отець Желізо з келії вийшов

Та слізьми умліває…

«Ой, рятуй-рятуй, Божая Мати,

Монастир загибає!..»

Ой вийшла-вийшла Божая Мати,

На Хрест вона стала,

Кулі вертала, турків убивала,

Монастир врятувала.

А ми, люди, всі християни,

До Бога всі ударяймо, –

Матері Божій Почаївській

Поклін всі воздаваймо!


2 учень. Слова старовинного духовного канта, покладені на музику знаменитим українським композитором М. Леонтовичем, переносять нас у ту грізну епоху, коли землі сучасного Тернопілля були ареною кровопролитних битв. Під час однієї з них літом 1675 року татарсько-турецький загін, завоювавши неприступний Збараж, підійшов до Почаєва, який навіть муром тоді оточений не був. Не маючи ніяких надій на земну допомогу, ігумен Почаївської обителі Йосиф разом з ченцями та християнами, котрі шукали у храмі захистку, з молитвою звернулися до Небесної Заступниці. І тільки вони почали молитися перед Чудотворною Почаївською іконою, як сталося диво: над Свято-Троїцькою церквою в яскравому вогняному сяйві явилась, тримаючи в руках омофор, Матір Божа з ангелами. Побачивши це, нападники почали стріляти вгору, та стріли невимовною силою поверталися назад і вражали самих турків. І чим дужче вони стріляли, тим рясніше земля навколо монастиря вкривалася тілами повергнутих нападників. Жах охопив військо, і налякані турки, покидавши зброю, чимдуж кинулись утікати.

(З публікації Андрія Волянюка «Матері Божій Почаївській поклін воздаймо» в газеті «Вільне життя»)
Демонстрація Ікони чудотворної Зарваницької Божої Матері та храму, в якому вона зараз знаходиться.
^ 3 учень. Щоліта десятки тисяч прочан, здебільшого пішки ідуть на прощу до Зарваниці, що у Теребовлянському районі.
Василь Савка «Зарваниця»


Заглянув ранок у вікно.

В молитвах люд до Зарваниці

Спливає ніч, співають птиці,

Іде в священнеє село.

Там, де Пречиста Діва Мати,

Де сяє Божа благодать,

Ісуса ясні оченята

Святою ніжністю горять.

Бо саме там, на оболоні,

Де дзюркотить водиця чиста,

У німбі у святій іконі

З’явилась Матінка Пречиста.

Криницю сяйвом оповила,

Два ангели злетіли вгору,

У воду срібну омочила

Свого краєчок омофору.

Тож пийте, люди, не минайте

Цю життєдайную водицю.

В молитвах господа благайте,

Ідіть на прощу в Зарваницю.

Люди ідуть у Зарваницю,

Щоб після болів і тривог,

Біля священої криниці

Відчути в серці: «З нами Бог».


4 учень. Таємнича подія, яка сталася там 27 квітня з Чистого четверга на Великодню п’ятницю 1928 року на Кам’яній горі поблизу Завалова на місці, де колись було зруйновано монастир, сколихнула навколишні села. Про це свідчили тодішні газети.

Ранішній туман у вигляді чорного пилу осів на траву, дерева та будівлі. Повернення прочанства на Кам’яну гору привернула особлива подія, яка сталася із сімнадцятирічним юнаком, поляком Володимиром Родзінським. Удосвіта у Великодню п’ятницю він вийшов на гору у сад, який після знищення монастиря став власністю дідича, щоб викопати саджанець горіха. Вибираючи саджанець, юнак побачив ясне видіння, а в ньому ангела. Згодом у сяйві з’явилася Матір Божа у вигляді образа. В руках у Марії рухалась вервечка і промовляла Марія лагідним, благальним голосом, щоб він передав людям, аби вони покаялися у своїх гріхах, бо інакше велика кара чекає їх. Потім видіння зникло, а на місці з’явлення, як свідчення, лишилась пожовкла, прив’яла трава.

Надзвичайно масово почали відвідувати після цього прочани Святу гору. Вогонь свічок горів день і ніч, віск спливав аж до підніжжя гори. Багато хворих людей із гори повертались здоровими. Недалеко від цього місця є цілюще джерело.

(З публікації Михайла Демиди «Відновлення прощі «Кам’яної гори» в газеті «Земля Підгаєцька» від 15 квітня 2004 р.)
Але страшні атеїстичні часи на багато років закрили дорогу до цього місця. І лише у 2004 році з ініціативи і при активній особистій участі настоятеля Завалівського храму отця Михайла Демиди на цьому священному місці було відновлено капличку. 22 травня того ж року Кам’яна гора знову наповнилася людьми. У цей день святого Миколая тут відбулося освячення каплички. Всіх багаточисельних відвідувачів огортало якесь надприродне блаженство, душі присутніх сповнювались благодатним спокоєм.

З того часу вже завжди йдуть до цього місця прочани. У 2006 році знову ж таки з ініціативи отця Михайла на стрімкому підйомі на Гору збудовано Хресну Дорогу, яка повинна більше прилучити людей до передвеликодніх страждань Господа нашого Ісуса Христа. А піднявшись на вершину – більш очікуваніше відчути радість Христового Воскресіння.

Будемо надіятись, що тепер це святе місце вже воскресло остаточно.

Учитель. З образом Божим у серці наші предки упродовж століть творили свою високодуховну культуру. Яскравим прикладом цього став український іконопис.

^ Демонстрація «Основні ікони християнської церкви» («Закон Божий»)
Учитель. Причетний до його творення і уродженець нашого села, народний художник Української РСР Антон Манастирський. Проживаючи у Львові, він щорічно на кілька місяців виїжджав у Карпати офіційно, нібито на етюди, а фактично розписував місцеві храми. Цікава інформація щодо іконописної творчості нашого земляка наведена у повідомленні Галини Садовської «Розбитий дзвін й Ісус у вишиванці» («Вільне життя» від
1 квітня 2006 р.).

5 учень. У музеї сакрального мистецтва Тернопільсько-Зборівської єпархії УГКЦ привертає увагу дивовижна, майже столітня ікона Христа у вишиванці Антона Манастирського, яку знайшли в сирому приміщенні на підлозі. На відреставрованому зображенні привертають увагу втомлені очі Христа, в яких біль і надія, і вишивана сорочка червоними і чорними нитками… Зодягнув у неї Ісуса не один із тих українців, котрі переконують нас і нині про українське походження Спасителя. Антін Манастирський писав ікону після поразки національно-визвольних змагань на початку минулого століття і в такий спосіб намагався підтримати свій народ, показати, що Господь не покидає його, що Він разом із ним у цих змаганнях за українську волю і долю.
Учитель. Запровадження християнства стимулює розвиток монументального будівництва. Уже за Володимира Великого тільки в Києві почали діяти 40 церков. Справжніми церковними будівничими стали в українській історії князь Ярослав Мудрий, за правління якого споруджено знаменитий Софіївський собор у Києві, митрополит Петро Могила, гетьман Іван Мазепа.

Справжній бум у церковному будівництві розпочався з проголошенням незалежності України. Саме в цей час у столиці відновлено знаменитий Михайлівський собор. Тисячі духовних храмів споруджено в містах та селах України.
^ 6 учень. (Декламує вірш тернопільського поета Володимира Вихруща «Біблія»).
Мов ріки бистрина, пролітають літа,

Лиш надії жевріє віконце.

На столі, мов зоря, в мене Книга свята,

Як веселка, що втілює сонце.

Вона мудрістю теж і для предків була,

Їх будила, щоби не заснули.

Розкривали її, мов чистінь джерела,

Що ніколи не знало намули.

В ній і радість життя, і стремління предвічне,

І сумління, що чесне снує майбуття,

Книга мудрості – це недоспівана пісня,

Що примножує силу і віру в життя.
Учитель. З хрещенням України-Русі у самостійний вид мистецтва виділяється і література. В першу чергу, це були переклади Біблії. Як для нас, важливо те, що до першого українського перекладу цієї знаменитої і безсмертної Книги мав відношення талановитий фізик, електротехнік, громадський діяч, наш земляк із Гримайлова Гусятинського району Іван Пулюй.
^ Демонстрація портрета Івана Пулюя.
7 учень. Ще у кінці шістдесятих – на початку сімдесятих років ХІХ століття окремі переклади з Біблії здійснив Пантелеймон Куліш. Однак, через свій поважний вік, часті хвороби він не встиг довершити свій задум. І його дружина Ганна Барвінок звертається до Івана Пулюя, який був великим природознавцем, винахідником, педагогом, чудово володів п’ятнадцятьма мовами, передусім староєврейською та старогрецькою, палко любив Україну, хоч і був відірваний від неї. Крім того, був освіченим теологом, що вкрай необхідне при перекладі таких книг, як Святе Письмо.

Разом з відомим українським письменником Іваном Нечуєм-Левицьким вони і завершили переклад, розпочатий Кулішем, і вже наприкінці 1903 року у Відні перше українське видання Святого Письма побачило світ. Це був найкращий, як на той час, переклад Біблії у слов’янському світі. Його високо оцінив сам Іван Франко. І ми можемо тільки гордитися, що до цього приклався наш знаменитий земляк. (З публікації Григорія Жука «Свято української Біблії» у «Вільному житті»).
Учитель. Інший наш знаменитий земляк народний художник Антін Манастирський теж приклався до видання української Біблії, правда дитячої, засобом художнього мистецтва. Про це – наступна розповідь.
^ Демонстрація скульптурного портрета Антона Манастирського.
8 учень. Коли в середині 1920 року львівське видавництво шкільних книжок вирішило видати для народних шкіл ілюстровану Біблію, це завдання доручили львівському маляреві Антонові Манастирському. Вибір не був випадковим, бо, крім своєї творчої діяльності в галузі станкового малярства, митець був відомий як графік-ілюстратор книжок, зокрема популярних дитячих видань. Антін Манастирський проявив себе ще й в монументальній пластиці, розмалював низку церков, іконостасів, створив багато окремих ікон, отже, був ознайомлений з біблійними текстами. А, крім цього, в основу своїх творів митець клав видимий предметний світ з його вічними Господніми законами краси – пропорцій, ритмів, кольорів, розповідав про довкілля доступними образотворчими засобами, завдяки чому і тема, і зміст, і форма його витворів були зрозумілими для всіх – для дітей і дорослих, для простих людей і фахівців.

Біблія з ілюстраціями Антона Манастирського вийшла у світ 1926 року. До неї митець виконав обкладинку та 53 ілюстрації. Це було одне з перших комплексних оформлень книжки одним автором від початку й до кінця. Нині, з перспективи майже столітнього періоду, можна стверджувати, що такої оригінальної інтерпретації біблійного змісту засобами образотворчого мистецтва в Україні ще не було. (За публікацією: Батіг Микола. Ілюстрована Біблія Антона Манастирського // Арка. – 2007. – Число 5. – Березень).
Учитель. Але найближчим до Бога мистецтвом вважається музика. Різноманітні колядки, щедрівки, гаївки, прекрасні мелодії, які виконуються під час Богослужінь, засвідчують близькість українців до Господа. Десятки, якщо не сотні, українських композиторів творили духовну музику. Серед них такі знаменитості, як Микола Лисенко, автор Гімну «Боже великий, єдиний», Микола Леонтович, Кирило Стеценко. Причетний до творення духовної музики випускник нашої школи, заслужений артист України, багатолітній диригент Гуцульського ансамблю пісні і танцю Іван Легкий. Він видав збірку коляд і щедрівок «Бог ся рождає», підготував до друку перший том збірника «Церковний рік у піснях», а чорновий рукопис другого тому, на жаль, вже не відчув рук погаслого митця.
^ Демонстрація портрета Івана Легкого.
Учитель. Прийняття християнства дало поштовх розвитку освіти. Ще за князя Володимира відкрили у Києві перші школи, якими опікувалася церква. Тут навчали богослов’ю, філософії, граматиці, риториці, співам, історії. За підручники слугували релігійні книжки.
^ Демонстрація Розп’яття Ісуса Христа.
Учень читає вірш Анни Тиховліс «І вдячно Бога величаймо».


З Христом встаю, з Христом лягаю,

Постійно Господа благаю,

Щоб дав в здоров’ї день прожити

І перед ним не согрішити.

Словами, ділом, чи думками,

Чи з друзями, чи з ворогами,

Щоденно всім нам допоможе

Правдиве, щире слово Боже.

Воно потрібне для дитини,

Для української родини,

Для молодих і для старих,

Хто согрішити ще не встиг.

Щоби задумався, спинився,

Хоч раз у день перехрестився.

Про Бога думка допоможе

Те не вчинити, що негоже.

За ласку всі перехрестімся,

Доземно Господу вклонімся

І вдячно Бога величаймо.

Молитися не забуваймо.


Літописець. Православна церква зарахувала благочестивого князя Володимира до лику святих, давши йому найменування рівноапостольного. Подібно до того, як апостоли несли слово Христової Науки країнам і народам, просвічуючи їх, так і князь Володимир, охрестивши народ України-Русі, просвітив його світлом істини.
Учень.

Похитнулися міри й виміри,

Скільки зверглося вір, богів, –

Тільки він стоїть, Володимире,

Той, до кого ти нас привів.

У сліпучому склепі атому,

В лютім подиху всекінця

Лиш виблискує на розп’ятому

Рубіновість Його вінця.

У нещадному сяйві розпаду

Лиш чорнішою – тінь хреста.

Вірим, княже наш, в свого Господа.

В те, що з мертвих він нам розстав!


Літописець. Указом Президента України у 2008 році встановлено нове національне свято українського народу – «День Хрещення Київської Русі-України». Відзначатиметься воно щорічно 28 липня в день пам’яті рівноапостольного князя Володимира – просвітителя нашого народу світлом віри Христової.

Учитель. Внесено ще одну сторінку у книгу історії України. Наступну доведеться перегортати вам. Хай і ваша дорога, і шлях України в майбутнє будуть з Богом.

Учениця.

Я до Тебе іду крок за кроком.

Я до Тебе іду все життя –

До Ісуса, Господнього Сина,

До Всевишнього Бога-Творця.

Я до Тебе іду крок за кроком,

Я до Тебе іду все життя,

Бо упевнена: тільки із Богом

Буде світлим моє майбуття.

Я до Тебе іду. Чуєш, Боже,

Лиш не знаю, чи правильний шлях.

Тож спрямуй на ту вірну стежину,

Любий Отче Святий в небесах.

Хоч у небі Ти, Господи, знаю,

Але вірю, що й тут, на землі,

Ти за мене також пам’ятаєш

І відвернеш гріхи всі мої.

Не даси безневинно згубити

Душу грішну, Ісусе, мою.

Тож шукаю свою я стежину

Й щиро вірю – її я знайду. (Шупа Зіновія. «До Господа»)
Пісня «Боже Великий, Єдиний».





Схожі:

Година класного керівника до річниці хрещення України-Русі «І возсіяє Божа благодать» iconРозпорядження міського голови «06» травня 2008р м. Алчевськ №114 Про відзначення в м. Алчевську 1020-річчя хрещення Київської Русі
Про відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі”, з метою відзначення річниці хрещення та виховання почуття поваги до...
Година класного керівника до річниці хрещення України-Русі «І возсіяє Божа благодать» icon1025-річчя хрещення Київської Русі визначна подія для всіх українців
Тож враховуючи роль християнства у духовному, політичному та соціально-економічному поступі України, з ініціативи Президента України...
Година класного керівника до річниці хрещення України-Русі «І возсіяє Божа благодать» iconНаказ №114 по Кіровській зош І-ІІІ ст. 22. 12 Про призначення класного керівника та завідуючого кабінетом
У зв’язку із перебуванням на лікарняному з вагітності та пологів класного керівника 8 класу та завідуючого кабінетом географії Якименко...
Година класного керівника до річниці хрещення України-Русі «І возсіяє Божа благодать» iconПоложення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти
Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти (наказ мон україни від 29. 06. 2006 року...
Година класного керівника до річниці хрещення України-Русі «І возсіяє Божа благодать» iconПосадова інструкція №11 з охорони праці на класного керівника
О. С. Жирулік, Н. Д. Єфременко,В. М. Григоренко, Л. П. Дубасюк, А. О. Чумак, Г. В. Бабійчук, Л. В. Мінашкіна, І. М. Єгоров
Година класного керівника до річниці хрещення України-Русі «І возсіяє Божа благодать» iconВедення класних журналів
Дата перевірки, мета перевірки, клас, прізвище вчителя, класного керівника. Виконання програми
Година класного керівника до річниці хрещення України-Русі «І возсіяє Божа благодать» iconНаказ №286 Про проведення обласного конкурсу «Класний керівник року»
Міністерстві юстиції України 11. 01. 2012 за №27/20340, та з метою сприяння зростанню престижності звання класного керівника, підвищення...
Година класного керівника до річниці хрещення України-Русі «І возсіяє Божа благодать» iconНаказ №23 Про проведення обласного етапу Всеукраїнського конкурсу «Класний керівник року»
Міністерстві юстиції України 11. 01. 2012 за №27/20340, та з метою сприяння зростанню престижності звання класного керівника, підвищення...
Година класного керівника до річниці хрещення України-Русі «І возсіяє Божа благодать» iconМісце І роль класного керівника в керуванні розвитком студентського колективу та особистості
Корінчук Володимир Васильович, викладач-методист, класний керівник Луцького вищого училища будівництва та архітектури
Година класного керівника до річниці хрещення України-Русі «І возсіяє Божа благодать» iconПро затвердження Положення про Всеукраїнський конкурс «Класний керівник року» Відповідно до Положення про Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
України, затвердженого Указом Президента України від 8 квітня 2011 року №410, та з метою підвищення ролі класного керівника у виконанні...
Додайте кнопку на своєму сайті:
Документи


База даних захищена авторським правом ©bal.znaimo.com.ua 2000-2014
При копіюванні матеріалу обов'язкове зазначення активного посилання відкритою для індексації.
звернутися до адміністрації
Документи